СЛОВО ПРО СЛОВО

Коли ще Слово Богом не було,
Коли здавалось, що воно заснуло,
Змертвіло передавлене крило,
Отрутою впеклось чуже жало,
Бо першим піднімалося під кулі.

В ристалищах народів і держав
Воно являлось привидом повстання,
То дух його із праху воскресав,
Молитвою ярів у небеса,
Завжди, немов уперше… Як востаннє.

Воно сіяло в світлих образах.
По місяця холодній пекторалі
Котилася зажурена сльоза,
А крізь віки усміхнений Кобзар
Проносив золоті свої скрижалі.

Похідним маршем, рокотом бандур
Верталося до рідної господи,
Під пильним зором хижих диктатур,
Імперій і часів порвавши мур,
Зростало Слово із своїм народом.

…Та знов війни кривавий ятаган
Свої криві пропалює дороги,
Немов із пекла сочиться дурман,
Але співає сонячний Майдан.
У ріднім Слові воскресивши Бога..

Наталя Дзюбенко-Мейс