Палає пам’яті свіча

Викладачі та студенти БДПУ на чолі з провідним фахівцем з виховної роботи Анеттою Омельченко сьогодні взяли активну участь в мітингу-реквіємі, вшанувавши пам’ять жертв Голодомору

80 років тому мільйони наших предків було замордовано голодом. Спроваджували зі світу білого повільно, щоб вичавити з нашого народу пам’ять про себе – про свою волелюбність та нескореність, про свою єдність та ідентичність – вбивали нас сьогоднішніх, вбивали нас майбутніх! Вбивали в нас українців! Перетворювали на людський матеріал, придатний до побудови ідеального комуністичного ладу.

Уже 22 роки Україна – незалежна держава, але ще й досі ідейні нащадки винуватців Голодомору заперечують чи навіть виправдовують його. Вони завжди прагнули та прагнуть й сьогодні позбавити нас пам’яті, позбавити права мати свою державу та взагалі називатися народом.

Ми мусимо зберегти пам’ять про Голодомор і у 80-ті його роковини голосно заявляємо всьому світові про незмірний злочин проти нашого народу! Бо це – наш обов’язок перед предками, наш обов’язок перед нащадками, аби вони мали право народитися вільними, народитися Українцями.

…Сьогодні й небайдужі бердянці зійшлися біля пам’ятного знаку Жертвам Голодомору, що в парковій зоні на перехресті вулиць Кірова-Морозова, о 10-ій годині ранку, об’єднавшись в єдину згорьовану родину, щоби провести мітинг-реквієм у зв’язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років (див. світлини).

…Вслухаємося в слова ведучих: «Ми повинні йти до поодиноких свідків і очевидців страшної трагедії нашого народу, щоб знати правду про скоєне керівниками радянської держави і комуністичної партії. Правда розкривається тільки сьогодні. Старше покоління зобов’язане закарбувати не лише у власній пам’яті пережиті роки, а й в пам’яті наступних поколінь». Ми погоджуємося з думками кожного виступаючого: заступника міського голови Людмили Шаповал, наукового співробітника Бердянського краєзнавчого музею Юлії Шевченко, кандидата педагогічних наук, доцента Бердянського державного педагогічного університету Володимира Мирошниченка, депутата Бердянської міської ради Віктора Цуканова, голови Бердянського партійного осередку Всеукраїнської організації «Свобода» Зореслава Кумпана, секретаря Бердянської єпархії Української православної церкви, настоятеля Свято-Троїцького храму Сергія Ілющенка… Бо кожен з них висловлював не тільки своє особисте ставлення до жорстокості Голодомору, а в унісон із мільйонами українців заявив словами поета Романа Бойчука:

Полинь травою на душі гірчить печаль,

Безжальним катом мучить моє серце жаль, –

Скорбить нутро… Палає пам`яті свіча.

Перед очима сльози болю в їх очах

І крики чуються благальні з їхніх вуст…

І той великий зі свічок на площі хрест

Розповідає ту історію сумну…

Їм не прокинутись уже зі свого сну:

Без крихти хліба зупинився їхній ас.

Палає пам`яті свіча. Вогонь – не згас.

…Запалахкотіли свічки в руках, хвилиною мовчання вша­новується пам'ять жертв сталінського голодомору – для всіх людей доброї волі ця хвилина скор­боти стала актом поминання та перестороги. Хай подібне не повториться ніколи.

В знак вшанування пам'яті жертв голодоморів до підніжжя пам’ятного знаку «Жертвам Голодомору» лягають осінні квіти, в тому числі, й від викладачів і студентів Бердянського державного педагогічного університету.

Степан Герилів

Світлини автора