Роздуми про науку

Міжнародний день жінок і дівчат у науці, який щорічно святкуємо 11 лютого і який установлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 15 грудня 2015 року з метою досягнення повного і рівного доступу представниць жіночої статі до науки, а також забезпечення їх гендерної рівності й розширення прав і можливостей, спонукає до роздумів.
Своїми думками та спогадами щодо перших кроків у світ науки поділилися здобувачки вищої освіти спеціальності 061 Журналістика.

«Свій шлях молодого науковця я розпочала з тез на першому курсі другого семестру. Коли з уст нашої викладачки пролунало “Дівчата, а, може, спробуємо написати тези”, у нас просто відібрало мову, адже на той час ми зовсім не знали, що, як і для чого. Але омріяний “автомат” надав нам сили, щоб хоча б спробувати зануритися у світ наукового життя університету.
Дві сторінки мого дослідження народжувалися не менше двох тижнів, основний проміжок часу зайняло налаштовування себе на це завдання, а сам текст я написала лише за декілька днів. Після того, як мої тези опублікували в університетському збірнику я вважала себе героєм…
На другому курсі все було набагато легше і простіше, адже я вже мала маленький досвід у написанні наукових тез. З цією роботою я впоралася за два дні. Лише на конференції у повітрі витала непомітна напруга, але врешті-решт я опанувала себе та достойно представила своє дослідження.
Найцікавіший і водночас найнапруженіший період мого студентського життя почався відтоді, коли моя викладачка запропонувала написати наукову роботу обсягом 30 сторінок. Спочатку я зовсім не розуміла, про що писати, тема здавалася складною; інколи просто опускалися руки і хотілося здатися. Після безсонних ночей, сліз та випитих заспокійливих я зробила це! Ще ніколи не почувала себе настільки вільною, навіть після сесії.
Хочу сказати, що під час написання тез, наукової роботи постійно виникали запитання на кшталт “Навіщо цим займатися? Кому потрібні ці дослідження?”, але по завершенню я завжди змінювала свою думку, адже це цінний внесок в університетські надбання, саморозвиток, а також це непоганий досвід, що знадобиться у майбутньому».

Макар Ліана, група 2ж

«Більшість із нас, починаючи зі шкільної ланки, були знайомі з наукою, якщо участь у конкурсах «Колосок», «Грінвіч» та інших можна назвати науковою діяльністю. Я – не виключення. Майже пів сотні грамот залишила після себе школа, а тут уже й студентські роки підносять свої «дарунки».
Коли на першому курсі мені запропонували написати тези, я місця собі не знаходила, не розуміла, що і як, бо все, на що я була здатна на той час, – твори художнього стилю. Але ж тези – це серйозний матеріал, у якому не опишеш 10 видів ранкової роси. Та все виявилося не так уже й страшно: мою роботу опублікували в збірнику. Зрештою я вирішила спробувати вдруге, і на цей раз мені довелося захищати свої старання на конференції та боротися з «гострими» запитаннями.
Хоча, на мою думку, щоразу, коли я працюю над підготовкою практичних, лабораторних, творчих завдань, я відчуваю себе науковцем, якому потрібно знайти, обміркувати, прописати та змістовно подати інформацію. І, можливо, це прозвучить парадоксально для представників чоловічої статі, але на сьогодні жінки більш прогресивно займають лідируючі позиції в наукових звершеннях. А якби вони й раніше мали доступ до навчання та відкритої наукової діяльності, то чоловіки б 100% зверталися за порадами та консультувалися з ними.
Тому, жінці-науковцю все одно, що про неї говорять, допоки всі користуються формулами та законами, які вона вивела».

Вікторія Напрягло, група 2ж

«Мої перші кроки в науковій діяльності далися важкувато, оскільки свій відбиток наклали ще й перші карантинні обмеження. Із вибором теми допомогла кураторка. І, незважаючи на гору виправлень, я отримала задоволення досліджувати щось нове, те, за чим ти часто спостерігаєш, але не надаєш тому особливого значення.
Уже після цього першого кроку я зрозуміла, що наукові роботи насправді можна писати із задоволенням, без примусу. Головне – зосередитись на власних інтересах. Спочатку тебе відлякують обсяги дослідження, багато теорії, але безпосередня практична частина, твої власні міркування, аналіз, висновки затягують тебе з головою.
Коли ти бачиш кінцевий результат, то, безумовно, починаєш більше себе поважати за роботу, яка приносить плоди».

Тетяна Волканова, група 4ж

За матеріалами кафедри соціальних комунікацій