За п’ять днів – річний запас вражень

Канікули – довгоочікувана можливість не тільки відпочити від навчальних навантажень, але й отримати нові враження, знайти нових друзів. І тут на допомогу студентам приходить профком. Дванадцять кращих студентів Інституту соціально-педагогічної та корекційної освіти, завдяки старанням голови комітету профспілки Віталія Лоли, здійснили в січні незабутню подорож до Києва.

Саме незабутню, бо багато з нас вперше відвідали столицю. Важко передати словами, які емоції ми переживали біля Золотої брами, золотоверхої Софії, на території Печерської лаври. Було таке відчуття, що зараз біля нас проїде верхи київський князь із дружиною або зі свитками пройде Нестор-літописець.

Нас захопила красота Хрещатика та Майдану Незалежності. І хоча каштани не цвіли, різдвяні декорації, святкове освітлення зробили «серце» Києва неповторним.

Щоденні прогулянки містом розкрили нам його велич. Де ми тільки не побували: старовинний Поділ та Київський національний університет, Михайлівський та Володимирський собори, Андріївський спуск та Володимирська гірка, завод Арсенал та Театральна площа.

Ми вклонилися воїнам, які визволяли Київ у далекому 1943 році та запалили свічки героям Небесної сотні.

А ще ми відвідали Пінчук Арт-центр, музей Києва, музей води. Театральна столиця теж відчинила для нас свої двері: у Національній опереті ми передивились виставу «Летюча миша». Яскраві костюми та декорації, чудове музичне оформлення та хореографія, талановита гра акторів переконали нас, що не тільки сучасна музика заслуговує на нашу увагу. Класика велична та прекрасна.

А ще ми розважалися в ТРЦ «Ocean Plaza» та «Dream Town»: каток, боулінг, неймовірні атракціони, суперсучасні кінозали, затишні кафе приймали нас в похмуру погоду.

За п’ять днів подорожі ми отримали річний запас вражень. Цього би не відбулося, якщо би нашим гідом не став доцент кафедри соціальної педагогіки БДПУ Сергій Улюкаєв. Він не тільки кладень історичних знань, але й прекрасний організатор. Навіть вечорами в гуртожитку він влаштовував для нас загальні чаювання, гру в монополію…

А ще ми постійно відчували турботу з боку заступника директора з виховної роботи Надії Кот, яка з першого до останнього дня тримала на контролі всю нашу поїздку: замовляла та купувала квитки, інструктувала, приготувала аптечку, щодня телефонувала, цікавившись нашим самопочуттям, враженнями.

Незважаючи на те, що наша підгрупа складалася зі студентів різних курсів (від першого до шостого), ми відчували себе єдиним цілим. Тому розставання з Києвом було не таким болісним, адже ми знали, що скоро нас чекає зустріч з нашою великою родиною, ім’я якої – ІСПКО.

Антон Сердюченко,
голова профбюро ІСПКО БДПУ

На світлинах: студенти ІСПКО в Києві…
Світлини Людмили Солодар,
студентки інституту