Я – тьютор дитини з особливими потребами

Завершення навчального семестру – це період підведення підсумків, прогнозування необхідних корективів, удосконалення освітнього процесу. У відповідності до Стратегії Розвитку БДПУ викладачі та  здобувачі вищої освіти  впроваджують модель підготовки фахівця на засадах і принципах інноваційності, толерантності, професійної компетентності, соціальної відповідальності.

У рамках вивчення освітньої компоненти «Проєктування та організація інклюзивного середовища» (викладач: Наталя Захарова, кандидат педагогічних наук, доцент) освітня діяльність здобувачів академічної групи М12СР зосереджувалися на засвоєнні різних програмових завдань: основи проектування і функціонування інклюзивного середовища закладу освіти; формування готовності магістра до професійної діяльності, партнерської взаємодії з гетерогенними групами в інклюзивному освітньому просторі; професійно-особистісний розвиток фахівця тощо.

Одним із актуальних прикладних напрямів сучасної освітньої інклюзії здобувачі визнали реалізацію системи тьоторства як організованої форми індивідуальної підтримки учня з особливими освітніми потребами, допомога дитині досягати максимальних навчальних результатів, розвивати свої здібності та соціалізуватися.

Посада асистента вчителя в закладах освіти вже активно реалізується; впровадження ж посади асистента дитини є на часі, проте ускладнюється сучасною ситуацією та потребою створення безпечного освітнього простору для дітей у багатьох регіонах України.

Але за душу бере розуміння та ставлення до соціально значущої діяльності асистента вчителя й асистента дитини наших здобувачів, які опановують професію педагога соціального та соціального працівника як провідного фокусу освітньо-професійної програми 231 Соціальна робота «Соціальна педагогіка».

З дозволу здобувачів пропоную фрагменти есе на тему: «Я – тьютор дитини з особливими освітніми потребами».

•   «.. Я знаю, що бути тьютором дитини з особливими освітніми потребами – це не лише робота, це покликання. Це можливість змінити життя дитини, дати їй можливість відчути радість і досягти успіху в тому, що вона робить. Я мрію про той день, коли кожна дитина зможе впевнено сказати: «Я можу це зробити!». Я спостерігаю за прогресом і відчуваю гордість за кожен маленький крок, який вона робить. З кожним днем дитина стає впевненішою у своїх силах, і я щаслива, що можу бути тут, щоб підтримати її на цьому шляху. Я – тьютор дитини з особливими освітніми потребами, і це – одна з найважливіших ролей у моєму житті» (Л.К.).
• «…Коли я бачу, як мій учень робить хоча б найменші кроки вперед, як він починає взаємодіяти з іншими дітьми, чи як захоплено працює над своїми завданнями, я розумію, що моя робота не марна. Ми разом формуємо його унікальний шлях до пізнання світу і відкриваємо його можливості для особистісного зростання. Це мотивує мене до подальших зусиль, до навчання новим методам і технікам, до співпраці з педагогами і батьками, щоб реалізувати усі можливості дитини» (Ганна Г.).
• «…Тьюторство – це подорож у світ, де кожна дитина – це маленьке сонце, яке світить своїм унікальним світлом. Я обрала цю стежку, бо бачу в ній можливість змінити життя не тільки дитини, а й її родини, та й власне життя. Я вчуся разом з ними, розширюючи свої знання про особливості кожної дитини. Маленькі дитячі перемоги наповнюють мене радістю і дають сили рухатися далі (О.Ф.).

Бути впевненим у важливості своєї роботи— це велика відповідальність і безцінний досвід. Це рутинна педагогічна  праця над тим, щоб дитина отримала доступ до знань, спілкування, соціалізації взагалі. І кожен наш студент/ка, впевнений/на, що дитини має бути незалежною від особливостей, мати право на повноцінне дитяче життя й успішне майбутнє, а наша місія – допомагати в цьому кожному і кожній, бо я – тьютор дитини з особливими освітніми потребами.

За матеріалами

кафедри соціальної роботи та інклюзивної освіти