Практика як покликання: формування фахівця з поствоєнної соціально-психологічної реабілітації

Сьогодні Україна переживає один з найтяжчих періодів у своїй новітній історії. Повномасштабна війна залишає сліди не лише в зруйнованих містах, а й у серцях мільйонів українців. Травма втрати, посттравматичний стрес, розпач, невпевненість у майбутньому – це реальність, з якою щоденно стикаються як військові, так і цивільні. У цих умовах як ніколи гостро постає потреба в тих, хто здатен допомогти відновити внутрішню цілісність, дати опору, стати поруч на шляху зцілення.

Саме тому освітньо-професійна програма «Поствоєнна соціально-психологічна реабілітація» є не просто актуальною – вона є життєво необхідною. Вона формує нову генерацію фахівців, які не бояться болю, не відвертаються від страждання, а професійно та емпатійно допомагають іншим пройти шлях від травми до відновлення. Здобувачі освіти, які навчаються на цій програмі, вже сьогодні проходять практику в ролі психологів і соціальних працівників у центрах підтримки, де торкаються найтонших струн людської душі.

Цього тижня офіційно завершилася їхня восьмитижнева виробнича практика. Протягом двох місяців вони мали унікальну нагоду відточити професійні навички на посадах психологів, соціальних працівників, фахівців із соціальної роботи, кейс-менеджерів у провідних центрах психосоціальної підтримки, реабілітаційних установах, громадських організаціях та державних структурах в різних куточках України (КУ «Чернігівський Обласний Центр Ветеранів Війни», КЗ “Центр соціальної підтримки дітей і сімей “Добре вдома” Дніпропетровської обласної ради, Центр підтримки ветеранів «Місце сили» м.Чернівці, ГО «Розвиток особистості дитини плюс», БО «Благодійний фонд «Карітас Полтава»», БО «Благодійний фонд розвитку та підтримки волонтерської діяльності» м.Запоріжжя, ГО «Всеукраїнська асоціація спеціалістів травмофокусованої практики» м.Київ, Управління першого відділу Болградського РТЦК та СП, Гуманітарна місія «Проліска» м.Запоріжжя).

Практика стала не лише етапом фахового загартування, а й глибоким особистісним досвідом. Майбутні фахівці зіштовхнулися з реальними викликами: супровід осіб, які пережили бойові дії, втрату близьких, травматичні події та мають посттравматичний стресовий розлад. Студенти працювали з військовослужбовцями, ветеранами, членами родин загиблих, внутрішньо переміщеними особами та іншими вразливими групами населення.

Одним із важливих аспектів практики було оволодіння інструментами кризового консультування, групової та індивідуальної підтримки, а також вивчення алгоритмів співпраці між соціальними службами, психологами та громадським сектором. Значну увагу приділяли етичним стандартам роботи, дотриманню принципу «не нашкодь» та вмінню зберігати професійні межі в роботі з травматизованими клієнтами.

Окрім практичної діяльності, студенти також вели щоденники, брали участь у супервізіях, писали звіти та проводили аналіз випадків. Усе це дало змогу не тільки систематизувати отриманий досвід, а й критично оцінити власні ресурси, виклики і потреби у подальшому професійному розвитку.

Після завершення практики студенти поділилися своїми враженнями, переживаннями та особистими відкриттями. Кожен з них пройшов шлях внутрішнього зростання, який неможливо виміряти лише академічними знаннями. Ось декілька щирих відгуків:

Єлизавета А.: «Практика переконала мене в правильності мого професійного вибору. Так, робота в соціально-психологічній сфері виснажлива, складна, але вона й глибоко наповнює. Саме тут я відчула, що це не лише професія, а покликання…»

Анна З.: «Практика перевершила мої очікування. Вона стала не лише професійним етапом навчання, а й життєвим уроком про гідність, біль і силу людей, які пройшли війну. Я з впевненістю можу сказати, що обрана мною професія — це не просто напрям навчання, а справжній життєвий шлях, який я готова продовжувати з відкритим серцем і прагненням допомагати…».

Олександр Л.: «Рефлексуючи над специфікою роботи психолога в благодійній організації, я зрозумів, що ця діяльність вимагає не лише професійних знань, але й високого рівня емпатії, гнучкості та стресостійкості. Мої сильні сторони, такі як уміння слухати та аналізувати, виявилися корисними, але я також усвідомив необхідність вдосконалення навичок тайм-менеджменту та роботи з групами. Практика допомогла мені краще зрозуміти власні професійні межі та окреслити напрямки для подальшого розвитку…».

Оксана А.: «Моя особиста трансформація під час проходження практики була глибокою. Я навчилася довіряти своїм інтуїтивним відчуттям, працювати з власними тривогами, не боятися складних тем. Мене підтримували як команда фахівців Центру, так і самі клієнти, з якими ми разом проходили через непрості, але важливі розмови. Цей досвід навчив мене головного: справжня допомога — це не завжди про поради чи рішення, це часто про здатність бути з людиною в її реальності…».

Олена Л.: «Я зрозуміла, що моя професійна ідентичність тісно пов’язана з цінностями миру, справедливості та готовності допомагати тим, хто цього найбільше потребує. Я бачу себе в цій сфері у майбутньому і усвідомлюю, що шлях до майстерності вимагатиме безперервного навчання. Мої наступні кроки включатимуть поглиблене вивчення травмафокусованих підходів, участь у супервізійних групах та розвиток особистих ресурсів для ефективної та безпечної роботи в цій надзвичайно важливій, але водночас потрібній сфері діяльності людини…».

Завершення практики – це не кінець, а початок нового етапу. Студенти повертаються до навчання з новою мотивацією, глибшим розумінням реалій поствоєнного суспільства та важливої місії соціального працівника та психолога.

Здобувачі освіти, які обрали шлях соціальної роботи й поствоєнної соціально-психологічної реінтеграції та реабілітації – це молодь, яка не просто навчається, а вже сьогодні служить Україні. І саме з таких свідомих, чуйних і професійних людей народжується майбутнє нашої сильної, відновленої, людяної держави.

За матеріалами кафедри соціальної роботи та інклюзивної освіти