Захисникам України

Матусе-нене, віриш, ні?
Я повернуся уже скоро.
Настане вже кінець війні. 
Я обіцяю: згине ворог.

Я бачу небо голубе…
Волошки тут, у полі – сині.
Хоч ворог, мамо, іще є, 
Та скоро будуть лише тіні.

Я бачу небо голубе…
Наш ворог, мамо, наступає!
Я чую, річка як реве…
І шум стрільби у ній втопає.

Я бачу небо сіре, …дим…
Як важко дихати, матусю…
Як страшно вмерти молодим…
Та я триматимусь, я мушу!

Я бачив небо голубе…
Там сонечко мені сіяло.
Матусе-нене, віриш, ні?
Але мене таки не стало…

Я бачив бій, я бачив сльози,

Але себе я не жалів.
Я за Вкраїну впав в колосся…
Полежав трохи – й полетів
На небо…Там мене чекали. 
Але я тут, серед степів.
Ти тільки слухай вечорами, 
Як шум переростає в спів.

Як вітерець гойдає трави, 
Як листя тихо шарудить…
Я знав, що буде страшно, мамо,
Але народ наш не скорить!

І ось я тут, серед степів…
Та ти не плач і витри сльози.
На землю впав за те, щоб ти
Не відчувала більш загрози.

І ось я тут – в серцях людей
Яскравим полум’ям палаю…
Я обіцяв, що повернусь…
Герої, мамо, не вмирають!

Олена Забітчук, 
студентка 14 групи ІФСК (журналістика)