ДРУЖНЯ ФАКУЛЬТЕТСЬКА РОДИНА

Більшістю з нас студентські роки згадуються як кращі роки життя.

Ти вже не дитина, яка цілковито залежить від дорослих,і ще не дорослий, затурканий життєвими негараздами й проблемами. Це час кохати, знаходити друзів, відкривати для себе духовні скарби світу. Все найкраще поєднується в цьому часі, тому і згадуєш його потім з такою теплотою.

Для мене, як і для тисяч і тисяч людей, ця прекрасна пора пов’язана з факультетом дошкільного виховання Бердянського державного педагогічного інституту (коли я здобувала освіту – він називався саме так). Кожному з нас факультет дав дуже багато. У невеличкому корпусі недалеко від моря всі п`ять років ми були однією дружною родиною.

Можна сказати, що саме педінститут зіграв ключову роль у моєму майбутньому. Адже я, вийшовши заміж за військового і переїхавши в Красноярський край, 14 років працювала вихователем і педагогом-психологом в дитячому реабілітаційному центрі для неповнолітніх. А зараз, після реорганізації центру, працюю вихователем в дитячому садку, а також виховую двох дочок.

Студенти зазвичай знають лише той фрагмент історії вишу, який припадає на час їхнього навчання. Але є люди, для яких БДПІ(У) – це все їхнє життя. Це люди, які так багато зробили для нас за роки навчання на факультеті, які інколи заміняли нам матерів. З особливою повагою пригадую Л. П. Гайдаржийську, З. І. Вовчок, А. Я. Зрожевську, Н. А. Кот та інших викладачів БДПУ, які надихали нас. Хочу подякувати за науку і вимогливість, подекуди за поблажливість.

У кожної людини час від часу виникає бажання повернутися у минуле, де залишено багато незабутніх і хвилюючих моментів. Якби мені випав такий шанс, мені здається, я б не пропустила жодної лекції!

Наталія Кучеренко (Чуприкова),

випускниця БДПу 2000 року

На світлині: з улюбленими вихованцями на занятті