І сонце Генія стоїть в зеніті

Сьогодні, 4-го березня, на головній сцені БДПУ пройшло музично-театралізоване дійство «Жива душа поетова святая», приурочене 200-літтю з Дня народження великого митця слова – Тараса Григоровича Шевченка. Духом патріотизму, великою духовністю та любов’ю до України був проникнутий кожен із учасників і глядачів. Вже вкотре було прочитано його вірші, та людські серця знову стиснулися в грудях. Кріпацтво – сумна сторінка історії нашої Батьківщини, яку Кобзар закарбував у своїх безсмертних віршах. І знову ми згадуємо цю людину. Великого Сина своєї Батьківщини.

Тарас Шевченко – правди покровитель.
Як вірив, що минуть часи незгод!
“Борітеся”, “любіте” і “живіте” –
Кобзар понад усе був за народ.

І знав на власнім тілі ціну правди –
Чужа земля, жахливе заслання…
Та не пішов назад народу ради –
Бо ж змучилась свята наша земля.

Хором і соло, під супровід музичних інструментів та акапельно – як лише не виконувалися вірші поета. А сповнений журбою портрет Тараса Шевченка дивився зі сцени на глядачів – своїх нащадків. Спільними зусиллями студенти та викладачі змогли відтворити настрій та почуття, з якими поет писав свої поезії. Присутні повернулися у минуле майже на двісті років назад, аби відчути, зрозуміти, які сурові часи панували на нашій землі в добу кріпацтва. І доречно було процитовано самого Кобзаря : “Благословенна нехай буде година…”

Він вірив у щасливу Батьківщину,
У зняті з українців ланцюги.
У матір і її живого сина.
В Дніпро, яке тримають береги,

В незламний дух козацького народу,
Пророк пророків, він же і сказав,
Що нашого не обірвати роду.
І вірив в це, і не здавався сам…

Було згадано й про другий талант Тараса Шевченка – живопис. На медійній дошці слайд за слайдом показували його картини, які не менше за поетичні твори сповнені духовністю, вірою у краще та любов’ю до своєї Батьківщини. “Ще ось що, чи я вам розказував, що я хочу рисувати Україну…”, – і він її малював.

Відомо – в Україні час скорботи.
Над жовтим полем покотився дим.
Згадаємо ж “Шевченківські роботи”,
Що він лишив старим і молодим.

Змальовані журба, печаль і горе,
Що їх поет у фарбі передав.
І люд з його картини нам говоре:
“Я неньку – Україну не віддам!”

Кожна з поезій Тараса Григоровича Шевченка є окремим заповітом, тому зачитано було не одну його поезію, не з одного періоду життя. Захід було завершено віршем “Реве та стогне Дніпр широкий” покладеним на музику. Аплодисменти були неймовірними. Кожен, мабуть, задумався над тим, як варто любити свою Батьківщину і зрозумів силу поетичного слова, здатну повертати назад у минуле і потрапляти в майбутнє з метою навчити та закликати – як вірш “Заповіт”.

І встанемо, як йдеться в “Заповіті”!
Кайдани хоч які, а порвемо.
За волю – що іще потрібно в світі?
За мир, який сюди принесемо.

Ми згадуємо мудрого Шевченка.
“Незлим і тихим словом” – заповіт.
Хай кожен знає – наша смерть далека.
Не знищити козацький давній рід.

Слово – рушійна сила, єдина мудра зброя, яку винайшла людина. І, якщо вміти нею користуватися, якщо не боятися наслідків, як от – заслання на чужину, є велика ймовірність того, що і Вас будуть згадувати і цитувати у віках. А про такого сміливого та відданого своїй Батьківщині поета, як Тарас Григорович Шевченко додам такі рядки :

Країні не судилося померти,
Допоки не мовчать її поети…
А кров людська і сльози – не водиця,
І ти не міг мовчати та дивиться.

Не міг чекати, доки буде гірше.
Боровся проти зла любимим віршем.
І ще на двісті літ твоя зоря
Засяє сторінками “Кобзаря”.

Організували та провели свято студенти Інституту філології та соціальних комунікацій (директор – Ольга Харлан), ансамбль народної пісні «Золотий гомін» (керівник – Олена Бузова), жіночий та дитячий вокальні ансамблі ДМШ (керівник – Світлана Браславська), солісти-виконавці Максим Лук’янчиков та Дмиторо Шилько.

Аліна Голованова,
студентка-журналістка БДПУ,
кор. «УС»

На світлинах: приємні миттєвості нинішнього
університетського ювілейного Шевченківського свята

Світлини Олександра Степаненка

P. S.
В матеріалі використано поезії автора