Радість, сльози, злість, тривога…

…Була поїздка – радісна, бо побачила сина, нелегка, тривожна, бо зустрічали хлопців за якихось 100 метрів від лінії фронту, слізлива, бо випадково натрапили там на бердянців, які обнімали навіть автомашину, як рідну, із бурхливими хвилями злості: чому дотепер солдати Збройних Сил чи Національної Гвардії терплять холод-голод??? Дивіться фото й розмірковуйте, я ж тільки подаю ще кілька коментарів до них:

• Це – наші перші зупинки: знайомі обличчя, радіємо зустрічі, наші хлопці під Волновахою! Потім – до свого Альоші, він, втомлений, зразу знайшов і одягнув теплу шапку. Усього п'ятнадцять хвилин разом, поцілувала, подивилася в очі, пригорнула до себе, постояли обнявшись,… і ми поїхали далі.  
• А це вже зустріч із Артемівським військовим шпиталем. Дуже хороші лікарі, врятували не одне життя, їздять на передову. Вони просили передати подяки всім бердянцям за ліки та продукти. У них зараз 18 воїнів із передової лікується.
• А ця нічна зустріч – із солдатами 28 бригади, на фото –  бердянці (Павло Іванович, «Копчений», я, В'ячеслав і Валентин (вибачте за якість).
   Дякуємо всім, хто допоміг зібрати все, що ми відвезли хлопцям на фронт.

Анетта Омельченко
НАШІ АТЛАНТИ