Святий Миколай-Чудотворець,

архієпископ Мирлікійський, належить до найвизначніших святих християнської церкви. Його люблять і вшановують на Заході та Сході. З особливим нетерпінням чекають на день пам'яті святителя діти, бо для них то означає веселе свято й подарунки.

Архієпископ Миколай, багатолітній пастир антіохійських християн на межі ІІІ-ІV століть, був однією з найяскравіших постатей в історії Церкви того часу. Його служіння припадає на час останніх великих гонінь на вірних і подальше становлення Церкви після Костянтинової реформи, коли "період катакомб" відійшов у минуле. Відомо, що владика Миколай брав участь у І Нікейському Соборі, який закріпив у Символі Віри основне догматичне вчення християнства, проте жодних богословських праць він по собі не залишив. Що ж тоді живить людську пам'ять про Святого вже стільки століть?

З історичних джерел знаємо, що вже в VI ст. день упокоєння Святого став значним християнським святом Східної Церкви – тоді імператор Юстиніян І (527-565) збудував на його честь церкву в Константинополі. З Візантії свято поширилося по цілому світу – й на українські землі також. За переданням князь Аскольд узяв Святого Чудотворця за небесного по-кровителя й мав хресне ім'я Миколай.

До Західної Церкви свято прийшло у IX ст., коли папа Миколай (858-867) – перший папа з цим іменем – близько 860 р. збудував у Римі церкву Святого Миколая. Особливо прижилося й полюбилося свято в Німеччині, куди його принесла візантійська княжна Теофана, жінка цісаря Оттона II (973-983).

Саме на німецьких землях день Святого Миколая перетворився на дитяче свято, та сталося це через кілька віків. А як же Святого Миколая "привласнили" собі діти? Спершу з появою шкіл при храмах Святий Миколай став опікуном учнів – ця традиція теж ґрунтується на житії святителя, якому в дитинстві легко давалася всяка наука. Так, за хроніками відомо, що в XI столітті у Кельнському соборі в день пам'яті святителя учнів церковної школи обдаровували солодощами, а вже з храму та школи свято поширилося на родину.

У середньовічній Німеччині саме напередодні свята Миколая матері вручали дітям новий зимовий одяг, інші обновки. Разом із вбранням діти отримували й солодощі – горіхи, сухофрукти та особливі солодкі хлібці з сушеними грушами (аналог українських миколайчиків-медівників), шкільне приладдя, зрідка іграшки, які клали в нові чи полагоджені й начищені старі черевики. Діти, котрі протягом року не слухалися батьків, діставали цього дня замість солодощів – в'язку різок. Хто гідний подарунка, а хто ні, – вважалося, записано у "Золотій книзі", яку має при собі небесний опікун. Подібний звичай перейнявся до Австрії, Голландії, Чехії, Словаччини, Польщі, Хорватії. У деяких країнах нечемні діти замість різки дістають вуглину чи картоплину.

Часто Святий Миколай приходить не сам. У ряді країн Західної Європи супутником Святого Миколая є ослик, який допомагає розвозити подарунки дітям. Він має незвичайну сіро-сріблисту шерсть. Саме для цього віслюка діти лишають біля черевичків кілька морквин – адже тваринка за нічну подорож втомиться та зголодніє.

В Австрії в день свята спершу вулицями міст ходить зграя лихих Крампусів-чортів – відбувається справжній чортячий парад. Вони гримлять ланцюгами, кричать, лякають перехожих. Але ось на майдані біля собору з'являється Святий Ніколаус – і чортівня злякано відступає, тікає й ховається. Настає час подарунків. Лихий чорт, що приносить різки, ходить за Миколаєм у Хорватії та Словаччині. У Чехії ж, коли Святий Мікулаш рушає до дітей, його супроводять ангелик і чорт-паркел. Кожен з них має по книзі – там занотовані добрі та лихі справи кожної дитини. Перш ніж вручати дарунки, чиниться суд, чи заслужив малюк на небесні гостинці.

У Нідерландах свято починається ввечері 5 грудня – діти й дорослі таємно дарують одне одному подарунки, які супроводять листівки з віршами, присвяченими адресату. У вірші слід передати всі найкращі побажання – так ніби це написав сам Святий Миколай. Саме ж свято починається вранці.

***

В Україні день Святого Миколая здавна був значним і веселим святом. Цього дня варили пиво, "Вітали сніжну зиму" – на санях тричі об'їжджали довкола села, а для дітлашні пеклося особливе печиво – «миколайчики». Це було своєрідне "розполовинення посту", після Святого Миколая починали готуватися до Різдва, вчити колядки, лагодити вертепи.

Темної зимової ночі з 18 на 19 грудня Святий Миколай сходить із небес до українських малюків, звідки він бачить і знає, як поводяться діти цілий рік. Має він золоті сани з білими золотогривими кіньми, до хати заходить дверми, але часто невидимий, подарунки підкладає завжди під подушку, за винятком хіба тих, які не помістяться. Часто його супроводжують світлокрилі янголята, а недалечко крутяться й чортики, котрі переконують Святого, що вкраїнські діти були геть нечемні, тому не заслуговують на небесні гостинці. А самі рогаті вертихвости тільки й мають на очі, як украсти торбу з дарунками. Проте нічого в них не вийде! Миколай усе знає, та й ангелики добре пильнують. Всі хлопчики і дівчатка отримають дари від Святого, лише дуже неслухняні дістануть від Миколая золоту-срібну різку та наказ виправитись до наступного року.

Отож, вітаймо Святого Чудотворця, що загостив до нашого краю!