У жалобі за героями

Моя Україно! Кохана моя Україно!!!
Печаль моя зараз, як гори-Карпати заввиш.
АТО забирає у тебе не першого сина,
Доньку засудили в Ростові, та плакать – облиш.

Немає в собаки ні сина, ні радника-брата.
І другом Росія ніколи, вовік не була.
Душі там нема, а значіть, пропало і «завтра». 
Розвалиться Кремль – однак, справедливість жива.

В дитинстві я мріяла: виросту і – у Нью Йорки.
Здавалось тоді, що найкраще – лишити усе це.
А зараз Донбасом розгулюють путінські орки.
І брови похмуро звела, і стиснуло серце.

І ліку немає загиблим, чимало ж убили…
Лишається думать-гадать, за що платимо ми?
За те, що країну свою дуже мало любили
Чи, може за те, що у руки чужі оддали?

Забракло нам, браття і сестри, простої любові!
«Любіть Україну як сонце», – Сосюра писав.
І сина любіть, і брата, і друга, що «в полі».
Пишіть їм листи. Солдат має думать : «Не сам!»

Тепер-то усі патріоти! Стрічки у волоссі.
І друг мій – солдат, і я – молодий волонтер.
Та тих, кому вмерти в бою у АТО довелося,
Ніякою стрічкою, друже, не вернеш тепер…

Аліна Голованова,
студентка-журналістка БДПУ