Видатна постать Бориса Прайсмана

У ці березневі дні ми вшановуємо пам'ять Бориса Давидовича Прайсмана, кандидата психологічних наук, доцента, якому виповнюється 100 років з дня народження.

Він народився 20 березня 1919 в м. Києві. По закінченню школи навчався в Київському педагогічному інституті на факультеті педагогіки і психології Диплом про вищу освіту з відзнакою отримав в 1946 році, здобувши кваліфікацію викладача педагогіки і психології та звання викладача педагогічного училища.

Кажуть, що життя прожити – не поле перейти. Життєве поле Бориса Давидовича було незміряне та різнобарвне. Була на ньому чорна рілля печалі – шлях рядового Першого Прибалтійського фронту та важке поранення, впадає в очі яскравим променем свіжа соковита трава з квітковим розмаїттям – радісне та щасливе сімейне життя – кохані дружина, дочка, син та онучки, а ще колосилася стигла пшениця – навчання в аспірантурі при Науково-дослідному інституті психології, вчителювання, викладання психології.

Доля розпорядилася так, що життєве поле Бориса Давидовича зустрілося з морем – з’явився бердянський період, довжиною в 64 роки. Наказом по Міністерству освіти від 1 листопада 1950 року він був призначений виконуючим обов'язки завідувача кафедри педагогіки Осипенківського учительського інституту, нині – Бердянського державного педагогічного університету, в якому не збирався довго затримуватися, а пропрацював 49 років! І, як сам про це говорив – з задоволенням!

У 1954 році успішно захищає дисертацію «Розуміння молодшими школярами мотивів поведінки літературних персонажів» та одержує ступінь кандидата педагогічних наук (психологія), а у 1962 році – отримує учене звання доцента.

Педагогічний стаж роботи Бориса Давидовича становить близько 60 років. Лекції Бориса Давидовича  з психології не можливо було не слухати. З перших його слів слухачі опинялися в полоні глибокої думки, ерудиції, легкого, обробленого, живописного слова. «Читання лекцій – розповідав Борис Давидович, – це як спектакль, в якому ти режисер й актор одночасно, а студенти – глядачі й учасники». Він міг утримувати напругу аудиторії, бо викладаючи традиційний матеріал про явища психіки; про роль психічних процесів у пізнанні світу, ілюстрував прикладами поведінки літературних персонажів. До речі, література, літературна творчість – духовне надбання сім'ї Бориса Давидовича. Дочка Лариса – відома поетеса. Збірки її віршів – це задушевна розмова про вічні моральні проблеми: любов, розлуку, самотність, розчарування. Пізніше проявився літературний талант і у сина Давида, спочатку у жанрі іронічної мікроатюри та поліатюри, а потім з`явилася оригінальна філософська праця.

Людина живе, поки її пам’ятають. Пам'ять про Бориса Давидовича Прайсмана залишається в серцях  його колег – викладачів кафедр психології й  педагогіки.

Тетяна Малихіна,
кандидат психологічних наук, доцент кафедри психології

БДПУ

Світлини з архіву кафедри