Історії, які тримають нас разом

24–25 вересня 2026 року Бердянський державний педагогічний університет став місцем міжнародної наукової зустрічі, присвяченої тому, як література зберігає людський досвід. Конференція «Сад (не)забутих історій: текст як простір пам’яті» відбулася онлайн на базі кафедри української та зарубіжної літератури і порівняльного літературознавства соціально-гуманітарного факультету.

Що залишається від минулого в родинних розповідях, щоденниках і художніх творах? Як говорити про втрату й почути тих, чиї історії тривалий час замовчували? Ці питання сьогодні виходять далеко за межі філологічних аудиторій. Для університетської спільноти, яка переживає війну та вимушене переміщення, розмова про пам’ять має і цілком особистий вимір: вона стосується дому, близьких людей, зв’язку з рідним містом.

Міжнародний масштаб зустрічі засвідчує коло її співорганізаторів. Поряд із БДПУ – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, Інститут україністики Варшавського університету, Школа англійської мови Трініті-коледжу в Дубліні, Ніредьгазький університет, Грузино-український інститут мови та культури Грузинського міжнародного університету GIU. Така співпраця створює можливості для розмови про український досвід у ширшому європейському та світовому контексті.

Пленарна програма поєднала кілька поглядів на взаємозв’язок тексту й пам’яті. Зоя Адамія (Тбілісі, Грузія) присвятила доповідь дитячим наративам вимушеної міграції та досвіду українських дітей у Грузії. Олена Бондарєва (Київ) звернулася до пам’яті про виживання в українській драматургії війни, а Тетяна Качак (Івано-Франківськ) – до воєнних травм у сучасній літературі для дітей та підлітків. Ці теми спонукають замислитися, як розповідати про складне людям різного віку та як уважно читати свідчення про пережите.

Родинна історія стала ще одним важливим напрямом конференції. У програмі пленарного засідання – дослідження Тетяни Гребенюк (Тюбінген) про родинну пам’ять у прозі Оксани Забужко та доповідь Ольги Харлан (Бердянськ–Запоріжжя) про постпам’ять як спосіб реконструкції родинного минулого в сучасній українській прозі. За науковим поняттям «постпам’ять» стоїть близьке багатьом питання: як досвід попередніх поколінь впливає на нас через успадковані розповіді, фотографії, речі й навіть мовчання?

Світлана Лущій (Київ) зосередила увагу на рецепції Другої світової війни у прозі Ігоря Костецького. Оксана Левицька (Львів) обрала темою художні біографії митців як простір пам’яті. Разом ці дослідницькі ракурси показують, наскільки різними можуть бути шляхи повернення до минулого – через сімейну оповідь, письменницьку уяву або осмислення долі конкретної людини.

Роботу конференції організували у восьми секціях. Їхня тематика охопила індивідуальну й колективну пам’ять, травму, війну, образи міст і ландшафтів, культурні коди та питання ідентичності. Поряд із дослідженнями класичних і сучасних творів у програмі з’явилися теми інтернет-мемів як засобу медіатизації колективної пам’яті, електронних колекцій і критичного прочитання «Фауста» за допомогою штучного інтелекту. Це дає змогу побачити, як літературознавство взаємодіє із цифровою культурою, знайомою кожному студентові.

Для молодих дослідників така програма пропонує чимало початків власного наукового пошуку. Чому герой пам’ятає одну подію, але уникає іншої? Як змінюється родинна історія в переказах різних поколінь? Що додає екранізація до нашого розуміння книжки? З подібних запитань можуть виростати семінарські дискусії, курсові роботи й перші конференційні виступи.

Окремою подією другого дня стала презентація серії «Vivat Класика» Яриною Цимбал (Київ). У контексті конференції звернення до перевидань української літератури нагадує: пам’ять живе завдяки читанню, а нова зустріч із класикою може змінити звичне уявлення про неї. Програму також доповнила віртуальна виставка бібліотеки БДПУ.

«Сад (не)забутих історій» запрошує продовжити цю розмову й після завершення засідань: розгорнути незнайому книжку, розпитати близьких про родинну світлину, уважніше поставитися до чужого спогаду. Для університету, який зберігає зв’язок із Бердянськом, кожна така дія наповнює пам’ять конкретним змістом. Історії залишаються з нами, коли ми знаходимо час їх почути й передати далі.

Завідувачка кафедри УЗЛПЛ Ольга Харлан