Поговорити з морем…

Ви хоч раз надсилали комусь свої думки? Якщо ні, то перші дні літа – якнайсприятливіші для того, щоб це зробити, адже перший день – не тільки «дитяче» свято (День захисту дітей), а за «креативним» календарем, ще й День надсилання морю хороших думок – чудове свято, особливо для нас із вами, бердянці. Я от, наприклад, ніколи не листувалася з морем. І це не тому, що воно мені не відповість, навіть якщо вкажу свою зворотню адресу, телефон, «мило», чи номер телефону… Але чомусь цього разу вирішила спробувати зізнатися морю в коханні. Саме так! Можливо, це звучить трохи по-дитячому, але я чітко для себе вирішила і першого червня урочисто пішла до красивого берега, де майже не було людей, та «подарувала» морю свій перший до нього лист, в якому буде написано:

«Здрастуй, МОРЕ!

Так багато хочеться тобі сказати… Навіть дух захоплює.

Знаєш, я хочу зізнатися тобі в коханні. Я люблю тебе. Люблю, коли ти спокійно шепочеш ввечері, або як зранку хлюпочеш своїми смарагдовими хвилями, коли приносиш солоний прохолодний вітер, або коли ти сердишся на нахабних відпочиваючих і «нагороджуєш» їх штормом. За все це я люблю тебе…

Знаєш, море, ти просто живеш собі своїм життя, хвилюєшся, робиш погоду та покращуєш чийсь відпочинок. А люди занечищують тебе: кидають недопалки та бляшанки, наповнюють дрібними монетам на щастя, неначе спільну скарбничку, фотографують в невдалих ракурсах… Більшість любить тебе раз на рік, у відпустку (та й то – факт сумнівний). У деякі хвилини я шкодую, що не можу тебе погладити, обійняти й захистити від цих всіх «нападів».

Мені ти допомагаєш, море: лікуєш рани, заколисуєш неспокій, присипаєш сумніви піском, затикаєш водоростями дірки в голові…

Дякую тобі, море, за все. Дякую, що ти, таке хвилююче, в мене є.

Леся Сухомлин,

студентка-журналістка Інституту філології та соціальних комунікацій