Війна, викарбувана в серцях

24 лютого 2022 року – день, який назавжди змінив кожного з нас. Три роки тому ця дата стала точкою відліку нової реальності – болючої, складної, але водночас сповненої незламності та віри. Три роки боротьби, втрат, випробувань, які згуртували українців і зробили нас ще сильнішими.

Сьогодні на факультеті психолого-педагогічної освіти та мистецтв відбулася виховна година, присвячена третій річниці повномасштабного вторгнення рф на територію України. Під час заходу згадували події, що назавжди залишаться в нашій пам’яті, роздумували над пройденим шляхом і над тим, що ще нас чекає попереду.

Спікерка  Анетта Омельченко, кандидатка педагогічних наук, доцентка кафедри теорії та методики навчання мистецьких дисциплін, акцентувала увагу на важливих моментах війни, говорила про незламність народу, силу духу та про те, що боротьба за незалежність триває.

Під час онлайн зустрічі згадали перші дні війни – шок, розгубленість та невизначеність, які охоплювали нас усіх. Проте саме в ці дні проявилися перші ознаки героїчного спротиву, що стали символом незламності українців.

Анетта Іванівна розповіла про чотири етапи війни, її динаміку та вплив на життя мільйонів людей. Кожен етап приніс нові виклики, але український народ продовжував боротьбу, демонструючи незламність. Озвучено вражаючі цифри: скільки українців змушені були покинути свої домівки, скільки міст і сіл зруйновано, скільки життів обірвано… Ці дані стали не лише нагадуванням про величезні втрати, а й про рішучість продовжувати боротьбу за свободу.

Хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих. Це був момент глибокої єдності, коли серця всіх присутніх билися в унісон. Усі разом ми відчули біль за тих, хто віддав своє життя за нашу свободу, і вдячність за їхню мужність.

Відеозвернення ректора університету дало змогу учасникам заходу ще раз усвідомити важливість пам’яті, взаємної підтримки та незламної віри в перемогу.

Особлива увага була приділена рідному  Бердянську, який наразі перебуває в окупації. Згадували його знайомі місця, атмосферу літніх вечорів біля моря, краєвиди, що колись здавалися звичними, а тепер викликають щемливу ностальгію. Те, що раніше було частиною повсякденного життя, сьогодні стало символом дому, до якого всі мріють повернутися.

Учасники заходу говорили про життя в окупації, про випробування, що випали на долю бердянців, і про незламну віру в повернення українського прапора над містом. Щемливі кадри Бердянська, світлини його вулиць і малюнки, які були представлені наприкінці заходу, нагадали присутнім: рідне місто живе в серцях усіх, хто його любить.

За матеріалами факультету психолого-педагогічної освіти та мистецтв