Вишиванкові дослідження, навіяні святом

16 травня Бердянський державний педагогічний університет традиційно святкував День вишиванки, день, що проносить нас крізь покоління,  обʼєднує багатокультурну  державу одним елементом одягу. Фольклористи задаються питанням, наскільки коректно відокремлювати цю малу частину від складного образу наших предків. Та саме вишита сорочка своїм особливим орнаментом ідентифікує нас як мешканців різних регіонів, нащадків особливих культурних багатств.

Скільки б не мандрували Україною, неможливо знайти однакові вишиванки ручної роботи, бо кожна є індивідуальним витвором мистецтва. Завітавши до Київщини, ви отримуєте можливість осягнути красу понад 10 технік, найбільш поширеними стали такі: «вирізування», «лиштва», «зерновий вивід», «настилування», «набирування», «верхоплут», «штапівка», «коса гладь». Також у кожному куточку регіону переважали різні кольори. Ближче до півночі – білий, червоний та синій. З другої половини ХІХ століття синій починає замінюватися чорним кольором. На південній Київщині панували білі та жовті кольори. Для столиці характерними були сорочки з коміром-стійкою, пишними рукавами та низом, оздобленим зубцями.

У Запорізькій області використовували всі основні геометричні фігури та їхні поєднання: кола (символи сонця), в середині яких розміщуються розетки, складені з ромбів; ромби можуть бути однією фігурою та поділені на частини, також з крапками посередині. Найвідомішою вишиванкою регіону вважається «чумацька сорочка». Вишивали на ній тільки комір, а рукава робили широкими та довгими, завдяки чому вони виконували роль прапора, щоб надавати сигнал при переправі через дніпровські пороги.

На Сході України візерунки відрізняються наявністю природних мотивів. Наприклад, Харківщина славиться оздобленням у вигляді коріння, що переплітається з червоно-чорними квітами, тим самим уособлюючи незламність, боротьбу за виживання та стійкість народу. Через такий символізм у народі орнамент отримав назву «дерево життя». Багато особливостей різних регіонів поєднують в собі сорочки Донбасу. Завідувачка філії музею народного побуту Наталя Арусланова пояснює це так: «Щоб зрозуміти, як з’явилася вишиванка в рідному краї, слід звернутися до історії. Наш регіон заселявся переселенцями з різних частин України. У Північне Приазов’я приїхали вихідці з Чернігівської, Київської, Полтавської губерній. Звісно, вони приносили з собою свою культуру». Але східні майстрині породили і власні особливості. Наприклад, притамані харківʼянам кольори у червоно-чорному поєднані на Донеччині символізували кохання та сонце – родючу землю та скорботу. Часто на орнаментах зʼявлялися троянди, а весільні рушники прикрашали символи чарівності та казковості – пташки.

Ми, українці, усі різні, але є речі, які нас обʼєднують, – наш побут та традиції, історія, та єдина мрія про мир, який ми відсвяткуємо кожен і кожна зі своєю вишиванкою.